Наша Дніпорпетровська область

Територіально Дніпропетровська область розташована в південно-східній частині України   в басейні середньої та нижньої течії Дніпра. Межує з Харківською, Донецькою, Запорізькою, Полтавською, Кіровоградською, Миколаївською та Херсонською областями. Область складається із 22 адміністративних районів та 13 міст обласного підпорядкування. Такого вигляду в територіальному плані область набула лише після Великої Вітчизняної війни і це було досягнуто довгим шляхом змін та реформування, особливо в І пол. ХХ ст., що пов’язано з бурхливими соціально-політичними та економічними змінами.

Офіційним «днем народження» області вважається 27 лютого 1932 р. коли Президія ЦВК СРСР спеціальною постановою затвердила рішення ІV позачергової сесії ВУЦВК УСРР від 9 лютого 1932 р. про створення на території України 5-ти областей: Київської, Харківської, Вінницької, Одеської та Дніпропетровської. За останньою закріплювалося 54 адміністративно-територіальні одиниці – 4 міста та 50 районів. Серед районів було 9 національних – Високопільський, Люксембургський, Молочанський – німецькі; Ново-Златопільський, Сталіндорфський – єврейські; Камянський, Терпіннянський – російські; Велико-Янисольський – грецький та Коларівський – болгарський. Дніпропетровщина включала в себе деякі райони сучасних Донецької, Миколаївської, Херсонської, Кіровоградської та майже всю Запорізьку область, територія її становила 73149,4 кв.км. з населенням 4 032 200 осіб.

До проведення перших обласних з’їздів Рад всією організаційної роботою пов’язаною з запровадженням обласної системи мали керувати спеціально створені обласні організаційні комітети, що підпорядковувалися президії ВУЦВК та РНК УСРР. Для Дніпропетровської області був затверджений організаційний комітет в складі 12 осіб під головуванням Данила Івановича Петровського, який на той момент обіймав посаду заступника голови Раднаркому УСРР. До складу Дніпропетровського обласного організаційного комітету увійшли Сорокін П.Д. ( в 1929 -30-х рр. голова Дніпропетровського окрвиконкому, з 1930 – голова міськради м. Дніпропетровська), Рогальов Ф.Ф. (військовий комендант м. Дніпропетровська, командир 7 стрілецького корпусу, що дислокувався в нашому місті), Чернявський В.І. (перший секретар Дніпропетровського обкому КП(б)У з лютого по жовтень 1932 р.), який на об’єднаному пленумі МПК та МКК 10 лютого 1932 р., зазначив, що утворення областей мало на меті полегшення керівництвом районами, яких на Україні нараховувалося «384 райони й було надзвичайно важко і складно із одного Харкова керувати ними». Але, на сьогодні, можна припустити, що створення обласних, проміжних ланок управління між центром та районами, мало набагато глибші причини які крилися, в першу чергу, в соціально-економічних зрушеннях на селі кінця 1920 – початку 1930-хх рр. Щорічне збільшення хлібозаготівель, втілення в життя плану суцільної колективізації, боротьба з так званим «куркульством» та перші прояви голоду на Україні взимку 1931-32 рр. вимагало від центральних органів влади посилення контролю за регіонами і це вилилось в перекидання значної частини роботи та відповідальності у цій сфері на обласні органи влади. 

4 серпня 1932 р. в Будинку культури залізничників (вул. Леніна) відкрився перший обласний з’їзд Рад Дніпропетровщини. Делегати заслухали привітальну телеграму «всеукраїнського старости» Г.І. Петровського, яку зачитав Данило Іванович Петровський, одноголосно обраний головою облвиконкому.

Щойно утворившись, Дніпропетровська область зазнала перших територіальних втрат. 2 липня 1932 р. була створена Донецька область до складу якої відійшло 5 районів Дніпропетровської, а 22 вересня 1937 р. до новоствореної Миколаївської області відійшло ще 9 районів. Найбільших територіальних втрат Дніпропетровщина зазнала в 1939 році, коли із її складу було вилучено 28 районів, що увійшли до Запорізької області. Таким чином, напередодні Великої Вітчизняної війни Дніпропетровська область складалась із 26 районів та 7 міст обласного підпорядкування.